Узник – Леонід Глібов

Всю ночь сквозь узкое окно
      Гляжу я в дальний путь;
А безответная печаль,
      Как камень, давит грудь.

Есть сторона, уже давно
      Покинул я ее…
Там круг родных, там круг друзей,
      Там все, там все мое…

И я зову их всей душой…
      Но все ко мне молчит.
Лишь море синее кругом,
      Волнуяся, шумит.

И, тяжело вздохнув, опять
      Гляжу я в дальний путь;
А безответная печаль,
      Как камень, давит грудь.

1846 рік

Також вірш поета – Уездная Пери

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.