Місяцю, друже мій самотній,
одиноко у ночі тобі.
до твоєї зіроньки безодня
пролягла між вами в пустоті.
видиш поруч ти її жадану,
можеш скільки хочеш розглядать,
та наблизитись до неї марно.
ближчими на небі вам не стать.
мусиш лиш очима ти кохати,
у собі тримаючи любов.
гірко, та не можеш ти сказати
як кипить від того твоя кров.
та зоря далекая й холодна,
а бува яскрава і жарка
та яка б не була сторона,
ніч спотворює її, вона така.
і твоє холоднеє проміння,
не проб*ється до її тепла,
не старайся друже, ніч незмінна
темна і байдужа до добра і зла.
їй немає діла ні до чого,
лиш би заховати увесь світ,
в темряву до мороку нічного,
так було і буде безліч літ.
та ти друже не впадай у відчай,
бо надія завжди має буть,
і хто зна може зорі промінчик
крижану прогріє твою суть.
Автор: Ярош
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
