У Мар’їнці стоять кукурудзи.
На пні холонуть. На холоднім вітрі.
В нас хліба шмат. І молоко в півлітрі,
у господині на обід позичені.
Оце доб’єм просіку заступами
і скидаєм на купу штурпаки,
і — гайда! Подаруємо на пам’ять
колгоспові свій заступ, тормозки,
ще й облігації і трудодні — на пам’ять,
і ще на пам’ять — трирічні борги,
і хай добавлять чи нехай відбавлять —
не буде тут моєї і ноги.
Піду на шахту. Повезуть — поїду.
Хіба й за ґратами такі ж кукурудзи?
Бо тут собі і на штани не вигадаю,
в цім добровільнім допрі-барлозі.
Також читайте вірш – Цупких не роздереш обійм
