Смерть яничара – Поліський Любисток

Туйдук* заграв останній спів,
Заплакав, мов людина, вітерець.
До шаблі у руках щось шепотів,
Померлого, старий уже отець. ”

Мене зірвали із ланів моїх,
Як той солодкий дикий плод…
Забрали із країв безкраїх,
Примусили забути свій народ.

А я надіями ся жити змусив,
Про силу, віру і життя.
Я вибору не мав, я, сину, мусив!
Немає більше, серце, вороття…

Серед пустелі заблукалих душ,
Я проростити насінину зміг…
…Мій милий, ти сокоріше руш –
Цвітіння саду б подивитись встиг!..

Хай піді мной провалиться земля!
І хай шайтан розжарить своє пекло!
Не заслужив побачить журавля,
Яким ти став, як все навколо смеркло…

Повинен я, і заслужив гоніння кари.
За те, ще хлопчиком рудоволосим,
Водив тебе в чужинські ті отари,
Де ми молитви в дар Аллахові підносим…

Не міг, мій сину, навіть вже побачить,
Горіння неба Батьківщини уві сні.
Ось так я зміг тобі віддячить,
Коли в своїх очах вернув ти це мені?!

Навіки чорний день зрадливий,
Я тихой рабськой люттю проклинаю.
Коли маленькому тобі, щасливий,
Свій власний ятаган** вручаю!..”

Туйдук заграв останній спів,
Заплакав, мов людина, вітерець.
До шаблі у руках щось шепотів,
Померлого, старий уже отець.

—————————————————–

*Тайдук (або зурна) – народний духовий інструмент з тростини, поширений у країнах Близького Сходу .
** Ятаган – османський меч-шабля XVI-XIX століття.

Автор: Поліський Любисток