Кого ж ми запросим на Свято?
Хай прийде гостей небагато.
Всі інші зберуться допоки,
Найпершим прибуде хай Спокій.
Він сяде в кутку, край ялини,
Всілякі розкаже новини,
Згадає, що прийде і Тиша,
Що мрії й надії колише.
“А Радість не прийде?” – спитаю,
І Спокій промовить: “Не знаю,
Її в стільки місць запросили,
Стомилась, не має вже сили,
Відмовилась йти остаточно,
Ось Лихо збиралось, це точно.
Йому сюди йти не порадив –
У інший будинок спровадив,
Щоб вам не завдати мороки”.
“Який після цього ти Спокій?! –
На нього нагримаю люто, –
Там також живуть бідні люди,
Хоч свято зустрінуть хай тихо.
Навіщо потрібне їм Лихо?”
Я вижену Спокій із хати,
Тривожним у нас буде свято.
Не прийдуть ні Радість, ні Тиша,
Що мрії й надії колишуть.
Всю ніч ми не будемо спати,
Бо Лихо у когось на святі…
