Ось він плеще, ось він ллється
Серед степу!.. Доне,
Від братів твоїх далеких
Я привіз поклони.
Поклоняються до тебе
Браттє з України,
Що колись ти рятував їх
При лихій годині.
Поклоняються бідою,
Долею гіркою…
Пам’ятають, як поїв ти
Ігоря водою;
Як до себе закликав ти
Вітовта з лицарством
Воюватись-правуватись
З степовим поганством;
Як до себе від Батури
До острозьких дуків
Утікали козарлюги
З Лугів-Базавлуків.
На ралець тобі давили
Злидні-бридні вбогі…
Прилітали і зникали,
Мав птахи рароги.
Ми ще й досі раготуєм…
Дивна наша доля!
Що сумуєм та й німуєм, –
Зникла й доля, й воля.
Привітаймось, пане-брате,
Вкупі пожурімось,
З твого саду-винограду
Винами упиймось.
Уп’ємось, засміємося –
Серцю легше буде:
Бо забудем, що сміються
З нас ледачі люде.
Читайте також вірш Куліша – Премудрість
