Пророчі очі – Сашко Яцина

Малює фарбами світанок, немов митець прекрасний ранок.
Як скульптор точить камінь вміло, як найдивніше в світі диво.

Ось там летить хмаринка ніжна, наче сніжинка, білосніжна.
Ось ще не схована зоря, наче грайливе те дитя.

І тут казковим водограєм, до моїх вух біжить і грає.
Звук пісні солов’я в саду, це все не сон, це наяву.

З ним пісню я також співаю, про що? Про те, що бачу й відчуваю.
Про звуки солов’я в саду, про ніжні хмари і зорю.

Про сонце, небо і красу, ранкові барви і росу.
Про очі ніжні, сірі очі, в яких живе життя живу.

Що це за очі, ти спитаєш, непросто очі, океан.
Там, де тону і де блукаю, де заховав ключі від раю.

Чи можуть бути такі очі? Це ж байка для дітей, це міф.
Лиш у книжках такі бувають, у сні такі всіх зустрічають.

А у житті нема таких, це байка, видумка, це міф.
Невірю я в такі очі, які описуєш охоче.

Я знаю, хто в таке повірить, це значить вірить в цей міф.
Але насправді не у сні, я бачив їх, я бачив їх.

Я бачив, як сміються й плачуть, як сонце по хмаринках скачуть.
Як дивляться мені у душу, я бачив їх, я бачив їх.

Ці очі зараз це читають, мабуть радіють чи не знають.
Ще поки що їм відчувать, як ці рядки їм прочитать.

Все, що навколо, ти побачиш, уміщається в твоїх очах,
Вмістив Творець в них зорепад, побачу їх, не здам назад.

Насправді очі ці існують, усіх дивують і чаклують.
Читають очі ці рядки, побачив їх я, бачив їх.

Автор: Сашко Яцина