Поліська первісність! Латаття й чорногузи!
Сосновихмогилокхрещато-журнийшепіт.
Перуна гніву слід в дубовому розщепі,
І лірник під вікном, як скон старої музи.
А муза десь нова, безквітна, незелена,
Рокоче хвилями і в сонці, і в імлі:
Казки й накази шле заслуханій землі,
Торкаючи струну бездушної антени.
А первісність мовчить — невинна, мов до шлюбу,
Чекає і тремтить і пострах, і жага…
І руки злучені окутує пурга…
Секрет: чи консонанс, чи трапив хтось у згубу?
А що, коли той шлюб, і первісність, і поступ
Освятять згодою на довгі ще віки?
Сьогодні ще разом: антена й ластівки,—
Бодай же гвинт і дріт був другом вилохвостих!
Над всім у хвилебіг хай лине спів слов’янський!
Безсмертні тони згрів баранячий кожух;
В мені вони живуть: і Вітмана міщух,
І впертий, забобонний — бортник деревлянський!
