Ой не зникли золотії терни,
тільки почорніли,
ой не всохли кривавії квіти,
тільки помарніли.
Зійди, сонце, під моє віконце
та й засвіти ясно,
позолоти мої чорні терни,
нехай буде красно.
Загорися ти, моє серденько,
запалай пожаром.
Коли ношу кривавії квіти,
нехай же недаром!
2 листопада 1904 рік
Поза збірками
Наступний вірш О, не кори мене, любий… — Леся Українка
