Коли б ти, кохана, мені притулила до серденька руку,
Сама б дивувавлась його трепетанню сумному да стуку.
Не серце колотиться – стукає се під ночну тишину,
Се тесля жорстокий мені заходився робити труну.
Немов молоток стукотить серед ночі у мене німої,
Заснути давно вже вночі та й удень не дає в упокої.
Голубчику тесле! кінчай сумовиту роботу борзій
І дай опочити в тривозі, заснути навіки мені.
Наступний вірш – Козацький жаль
