Іліада: Пісня 24

Викуп Гекторового тіла

1] Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські
2] По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері
3] Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга
4] Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє,
5] Не подолав його, все він на ложі своєму метався
6] Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла,
7] Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати
8] В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря.
9] Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози,
10] Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово
11] Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись,
12] Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання
13] Скоро застало його, осяваючи й море, і землю.
14] Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней
15] І, прив’язавши іззаду до повоза Ректора тіло,
16] Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла,
17] Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався
18] В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа
19] Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень
20] Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою
21] Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.

22] Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився.
23] З жалем богове на це дивилися вічноблаженні
24] Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця.
25] Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки,
26] Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни.
27] Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний,
28] Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:

29] Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду,
30] Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.

31] А як світання зоря на дванадцятий день заясніла,
32] Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:

33] “Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану
34] Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних?
35] Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати,
36] Бачить його не даєте дружині, матері й сину,
37] Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили
38] Тіло його і належною шаною прах вшанували.
39] Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,
40] Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях
41] Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева,
42] Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу
43] Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.
44] Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором
45] (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато).
46] Часом буває, що серцю близького втрачає людина —
47] Любого сина свого чи єдиноутробного брата,
48] Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу:
49] Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили.
50] Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши,
51] Кіньми навколо могили волочить убитого тіло
52] Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде,
53] Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив.
54] В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий”.
55] В відповідь гнівно Гера промовила білораменна:
56] “Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий,
57] В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували.
58] Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався;
59] Син же богині — Ахілл, сама я Фетіду зростила,
60] І згодувала, і заміж її віддала за Пелея,
61] Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили.
62] Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті
63] Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!”
64] Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний:
65] “Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно.
66] Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор
67] Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший,
68] Теж і мені, — пам’ятав увесь час про дари, мені любі,
69] І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти,
70] Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди.
71] Про викрадання не думаймо, — Гектора мужнього тіло
72] Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого
73] Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно.
74] Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, —

45. Рядок з поеми Гесіода “Роботи і дні”. До “Іліади” він потрапив, мабуть, як пізніша інтерполяція.

75] Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила
76] Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати”.

77] Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда
78] І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим
79] В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала.
80] Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве,
81] Що, до розложистих рогів вола польового припнуте,
82] Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам.
83] Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо
84] Німфи її оточили морські. Рясні проливала
85] Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо
86] В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко.
87] Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:

78. Сам (Самос) та Імбр (Імброс) — острови на Егейському морі.

88] “Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!”
89] В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:

90] “Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь
91] З горем моїм невимовним на зборах богів я з’явитись.
92] Все ж, я іду, — не марне те слово, яке він промовить”.

93] Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла
94] Чорно-сталеве, — одіння темнішого вже й не буває, —
95] І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда
96] Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними.
97] Вийшли на берег вони і в небо високе майнули.
98] Широколунного Зевса побачили там серед кола
99] Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих.
100] Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда.
101] Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй
102] Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула.
103] Батько богів і людей до неї почав говорити:

104] “От на Олімп ти прийшла, хоч зажурена дуже, Фетідо!
105] Смуток у тебе в душі невимовний, — і сам я це знаю.
106] Та скажу тобі щиро, навіщо тебе я покликав.
107] Дев’ять вже днів між безсмертних триває страшна суперечка,
108] Гектором вбитим спричинена й городоборцем Ахіллом.
109] Тіло те викрасти світлого всі вони просять дозорця.
110] Я ж бо славу і тут Ахіллові хочу віддати,
111] Щоб і надалі твою любов зберегти і повагу.
112] В військо іди й свому синові волю мою перекажеш:
113] Гнівні на нього, скажи, всі боги, і найбільше з безсмертних
114] Сам я розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримає
115] Гектора він, не пускаючи від кораблів крутобоких.
116] Якщо боїться мене, хай Гектора тіло поверне.
117] Сам до Пріама, великого серцем, Іріду пошлю я —
118] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,
119] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнити”.

120] Мовив він так. Не противилась тут сріблонога Фетіда,

121] Кинулась швидко на землю вона із висот олімпійських
122] І у синівський намет увійшла. Там у тузі скорботній
123] Сина застала свого. А навкруг клопотались ретельно
124] Товариші його любі, готуючи спішно сніданок,
125] І барана густорунного різали вже у наметі.
126] Мати поважна сиділа біля свого рідного сина,
127] Гладила ніжно рукою й, озвавшись, йому говорила:

128] “Люба дитино! Навіщо й досі в журбі та печалі
129] Краєш ти серце собі, забуваючи навіть про їжу
130] Й ложе своє? Чи не краще б тобі із жоною в любовних
131] Ласках з’єднатись? Недовго-бо в мене ти житимеш, зовсім
132] Близько стоїть уже смерть і доля твоя нездоланна.
133] Слухай же швидше мене, я до тебе із вістю од Зевса.
134] Гнівні на тебе, він мовить, боги, а найбільше з безсмертних
135] Сам він розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримаєш
136] Гектора ти, не пускаючи від кораблів крутобоких.
137] Отже, віддай його тіло, прийнявши за мертвого викуп”.

138] Відповідаючи, мовив до неї Ахілл прудконогий:

139] “Хай так і буде! Хто з викупом прийде, той мертвого візьме,
140] Раз уже сам Олімпієць рішуче того вимагає”.

141] Стоячи під кораблями ахейськими, мати із сином
142] Довго крилатими так одне з одним мінялись словами.
143] Зевс же тим часом Іріду послав до священної Трої:

144] “Швидше, Ірідо, лети! Поспіши від осель олімпійських
145] До Іліона, великому духом Пріамові скажеш —
146] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,
147] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнили.
148] Тільки один хай іде, щоб ніхто із троян не ішов з ним!
149] Хай лиш окличника візьме з собою, старішого віком,
150] Правити мулами в повозі міцноколіснім і в Трою
151] Тіло мерця привезти, що Ахілл його вбив богосвітлий.
152] Смерті нехай не боїться і страхом душі не тривожить.
153] Провідником у путі йому світлий ітиме дозорець —
154] Він проведе його скрізь і виведе аж до Ахілла.
155] А допровадить його до намету Ахілла, то смерті
156] Той не завдасть йому, й іншим Пріама убить не дозволить.
157] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —
158] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє”.

159] Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала,
160] В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання.
161] Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого,
162] Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними,
163] В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита
164] Дужа потилиця й вся була голова у старого
165] Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе;
166] Плакали й доньки його із невістками разом у домі

167] І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками
168] Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили.
169] Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха
170] Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.

171] “Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся!
172] Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні:
173] Добру пораду несу я, — великого вісниця Зевса.
174] Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє.
175] Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло,
176] Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити.
177] Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою.
178] Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком,
179] Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою
180] Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий.
181] Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу,
182] Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець —
183] Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла.
184] А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті
185] Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить:
186] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —
187] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє”.

188] Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда.
189] Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз
190] Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати.
191] Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням,
192] З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну.
193] Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:

194] “Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу,
195] Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських
196] Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити.
197] Та по правді скажи мені, як тобі все це здається?
198] Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають
199] Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї”.

200] Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:

201] “Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі
202] Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш?
203] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
204] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
205] Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне.
206] Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить,
207] Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний,
208] Не посоромиться. Краще поплачмо від сина далеко,
209] В наших покоях. Таку від народження Доля могутня
210] Випряла нитку йому, ще коли я його породила, —
211] Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим
212] Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку
213] Вирвати й з’їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти
214] Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім,
215] А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих
216] Від ворогів, — він ні страху не знав, ні про втечу не думав”.
217] Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:

218] “Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі
219] Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся!
220] Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних,
221] Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують,
222] Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись.
223] Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога,
224] Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось
225] Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних,
226] Хай так і буде. Хай вб’є мене зразу ж Ахілл безпощадно,
227] Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!”

228] Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка,
229] Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих,
230] Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих,
231] Стільки ж ясних покривал і до того — ще стільки ж хітонів.
232] Щирого золота зважив і виніс він десять талантів,
233] Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири,
234] Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії
235] Був він послом, йому подаровану. Не поскупився
236] Старець і не залишив її дома, так прагнув душею
237] Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались,
238] Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:

239] “Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить
240] Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати?
241] Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши
242] Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро.
243] Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв
244] Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще,
245] 1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите
246] Місто своє, — хай раніше зійду я в оселю Аїда!”

247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись
248] Від роз’ярілого старця. А той і синів своїх лаяв,
249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона,
250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного,
251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, —
252] Всіх дев’ятьох закликав і наказував їм сивочолий:

253] “Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б
254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався!
255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я
256] В Трої розлогій, — а нині нікого мені не лишилось!
257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний,
258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався

259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога.
260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились,
261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі,
262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ!
263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу?
264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати”.

265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком,
266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,
267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили.
268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів
269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок.
270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев’ять завдовжки.
271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали
272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши,
273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті,
274] Дишель також обв’язавши, під ремінь кінець підігнули.
275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз
276] Цінні дарунки — за голову Гектора викуп достойний;
277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, —
278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний.
279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе
280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.

278. Місяни — малоазійське плем’я, вихідці з Фракії.

281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали
282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі.
283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем,
284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці,
285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися;
286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

287] “На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися,
288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти
289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю.
290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає
291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори,
292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба,
293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший
294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,
295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв.
296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон,
297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами
298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би”.

299] Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:

300] “Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради —
301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він”.

302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний
303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою
304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини,
306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився,
307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:

308] “Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям,
310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба,
311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший
312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,
313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв”.

314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий,
315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха,
316] Темнопір’ястого звірів ловця, що беркутом зветься.
317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа
318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки
319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч
320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи
321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю
323] Й коней мерщій із подвір’я погнав повз лункий передсінок.
324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний,
325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли
326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно
327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі
328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч.
329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину,
330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом
331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса
332] Не заховались на полі, — побачив він, зглянувсь на старця,
333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

334] “Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути
335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш.
336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних,
337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив,
338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда”.

339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець.
340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв’язав він підошви,
341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим —
342] І по воді, й по безкраїх просторах землі — його носять,
343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту
344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити.
345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець,
346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту
347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина
348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу
350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо.
352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник
353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

354] “Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно.
355] Мужа я бачу, — боюсь, чи не ждать нам від нього напасті!
356] Швидше тікаймо на конях, а ні — до колін припадімо
357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!”
358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло,
359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім,
360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець
361] Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив:
362] “Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш
363] В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають?
364] Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко
365] Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням?
366] А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі
367] Стільки скарбів ти везеш, — що б відчув ти тоді своїм серцем?
368] Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, —
369] Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший?
370] Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших
371] Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька”.

372] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
373] “Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино!
374] Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною,
375] Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі
376] Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду,
377] Мудрого розумом, — видно, в щасливих батьків ти родився”.
378] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
379] “Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.
380] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро:
381] Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні,
382] Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне,
383] Чи залишити готові усі Іліон ви священний,
384] Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув,
385] Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських”.
386] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
387] “Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився?
388] Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш”.

389] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
390] “Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати.
391] Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні
392] Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши
393] До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю.
394] Стоячи здалеку, ми дивувалися. Битися з вами
395] Забороняв нам Ахілл, що на сина Атрея був гнівний.
396] Сам я — товариш його, на однім кораблі з ним прибулий.

397] Із мірмідонян я родом, мій батько — славетний Поліктор,
398] Муж він заможний, роками такий же, як ти, староденний.
399] Шестеро дома лишилось синів його, я ж оце сьомий.
400] Випав мені жеребок — Ахілла сюди проводжати.
401] Від кораблів оце я прийшов на рівнину. З світанням
402] Мають із боєм на місто іти бистроокі ахеї.
403] Вже надокучило тут їм без діла сидіти, й не можуть
404] Стримати їх поривання до бою державці ахейські”.

405] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
406] “Якщо ти справді товариш Ахілла, сина Пелея,
407] То я благаю тебе, розкажи мені щиро всю правду.
408] Чи біля бистрих човнів лежить іще син мій, чи кинув
409] Псам на поталу Ахілл його, геть на шматки порубавши?”
410] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
411] “Старче, ні пси, ані хижі птахи його ще не терзали,
412] Він у наметі Ахілловім, перед човном його бистрим,
413] Все ще лежить. Дванадцять минуло вже днів, але й досі
414] Тіло його не гниє, не їдять його трупа жадливо
415] Черви, що воїв тіла, полеглих в бою, пожирають.
416] Правда, щодня, ледве рання засяє зоря богосвітла,
417] Труп він волочить нещадно круг гробу коханого друга,
418] Але йому це не шкодить. Ти б, глянувши, й сам здивувався:
419] Він як росою омитий лежить, ні краплиночки крові,
420] Ані пляминки на ньому, — всі загоїлись рани,
421] Що завдали йому гострої міді численні удари.
422] Так-то піклуються сином твоїм безпечальні богове,
423] Навіть і мертвим, — мабуть, усім серцем вони його люблять”.
424] Мовив він так, і старець зрадів, і до нього промовив:
425] “О, як то добре, дитино, приносити жертви належні
426] Вічним богам. Тож і син мій, коли іще був він у мене,
427] Не забував у господі богів, що живуть на Олімпі, —
428] Тим-то вони і по смертному часі його спогадали.
429] Ти ж у дарунок прийми од мене цей келих чудовий,
430] Стань біля мене й під захистом вічних богів олімпійських
431] Сам проведи до намету славетного сина Пелея”.

432] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:
433] “Юного, старче, мене спокушаєш, та марно схиляєш
434] Поза Ахіллом коштовні дарунки від тебе прийняти.
435] Цілим-бо серцем своїм і соромлюся я, і боюся
436] В чімсь обмануть його, щоб не зазнать за це лиха пізніше!
437] А провожать тебе я хоч до славного Аргоса радий,
438] Охоронять на швидких кораблях і шляхах сухопутних.
439] Хто б на такого не зважив супутця й напав би на тебе”.
440] 1 Мовив слова ці Гермес-доброчинець і скочив на повіз,
441] В руки могутні мерщій ухопив батога він і віжки
442] І надихнув незвичайної прудкості коням і мулам.

443] Швидко домчали до валу навкруг кораблів і до рову,
444] Де перед тим вартові готували ахеям вечерю.
445] Сон на сторожу пролив проводар тоді, світлий дозорець,
446] Всіх він приспав і, відсунувши засуви й браму розкривши,
447] Старця Пріама завів і його колісницю з дарами.
448] От до високого врешті вони добулися намету
449] Сина Пелея, — його мірмідонці йому збудували,
450] В лісі ялин нарубавши, а зверху поклали покрівлю
451] Із очерету пухнастого, в луках його назбиравши.
452] Опорядили вождеві й подвір’я навколо намету,
453] Тином обвівши густим. Замикалася брама єдиним
454] Засувом, теж ялиновим, важенним таким, що ахейських
455] Троє мужів засували його й відмикали ще троє
456] Інших мужів. Ахілл же і сам його міг засувати.
457] Браму оцю відчинив перед старцем Гермес-доброчинець,
458] Славні дарунки завіз прудконогому сину Пелея,
459] Із колісниці на землю зійшов і до старця промовив:

460] “Старче мій, бог я безсмертний, Гермес — я до тебе з Олімпу
461] Посланий, — батько звелів мені бути твоїм провожатим.
462] Та вже й вертатися час. Потрапляти на очі Ахіллу
463] Я б не хотів. Безсмертному богові все ж непристойно
464] Перед всіма так одверто у смертних приймати гостину.
465] Ти ж до намету ввійди і, коліна обнявши Пеліда,
466] Батька ім’ям, пишнокосої матері й любого сина
467] Щиро благай його, поки дух йому в грудях зворушиш”.

468] Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко
469] Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив
470] І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих
471] Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний
472] Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.
473] Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє —
474] Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, —
475] Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він —
476] їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.
477] В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,
478] Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати
479] Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.
480] Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,
481] На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши
482] В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,
483] Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,
484] Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.
485] Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

486] “Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.
488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,
491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію
492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я
494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.
495] Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,
496] З них дев’ятнадцять від лона були однієї дружини,
497] Решту — інші жінки у моїх породили покоях,
498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.
499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,
500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий —
501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських
502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.
503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, —
506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!”

507] Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози.
508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
509] Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,
510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
512] Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.
513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,
515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,
516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,
517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

518] “О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!
519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.
522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,
523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.
524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.
525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, —
526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.
527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,
528] Повні дарів: нещастя — в одному, а в другому — блага.
529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,
530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.
531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,
532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,
533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.
534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся
536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,
537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.
538] Та недолю й йому приділили богове — не мав він
539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.
540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині
541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко
542] В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.
543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:
544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,
545] З півночі ж — гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая —
546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.
547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,
548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.
549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,
550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, —
551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!”
552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
553] “Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор
554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,
555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене
556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість
557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,
558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло”.

544. Макар — син Еола, міфічний владар острова Лесбосу.

559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
560] “Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я
561] Гектора тіло вернути, — від Зевса приходила з вістю
562] Мати до мене моя, від морського народжена старця.
563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, —
564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.
565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,
566] В стан наш вступити — ні від сторожі б не міг він сховатись,
567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.
568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,
569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,
570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив”.

571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,
572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,
573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє —
574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів
575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.
576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв’язавши,
577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,
578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза
579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,
581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.
582] Сам же покликав служниць помити його й намастити,
583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.
584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,
585] Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,
586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.
587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,
588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.
589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,
590] З товаришами поставив на добре гембльованім возі.
591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

592] “О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,
593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому
594] Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.
595] Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить”.

596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.
597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,
598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

599] “Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, —
600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш
601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.
602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,
603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі —
604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.
605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий
606] В гніві на матір Ніобу, дівчат — Артеміда мислива,
607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:
608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї — багато.
609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.
610] Дев’ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати
611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.
612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.
613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.
614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,
615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті
616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, —
617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,
618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий
619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,
620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!”

602. Ніоба — дочка Тантала, дружина Амфіона, владаря беотійських Фів. Вона хизувалася тим, що в неї шестеро синів і шість дочок, тоді як богиня Лето має тільки двох — Алоллона й Артеміду. Діти Лето помстилися за ці хвастощі, повбивавши стрілами всіх дітей Ніоби. Сама Ніоба з горя скаменіла — перетворилася на скелю біля гори Сіпіл.

621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий
622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,
623] М’ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.

625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти
626] В кошиках гарних, а м’ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.
627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,
630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.
631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,
632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.
633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши,
634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:

635] “Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,
636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.
637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима
638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,
639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,
640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір’я.
641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним
642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого”.

643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям
644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками
645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,
646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці
648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.
649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:

650] “Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв
651] Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять
652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає.
653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить
654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,
655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,
656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав”.

659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

660] “Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба
663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
664] Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
665] І поховать на десятий та справити тризну для люду.
666] На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,
667] А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба”.

668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
669] “Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти”.

671] Мовивши це, правицею руку він біля зап’ястя
672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.
673] В передпокої небавом і спати вони полягали —
674] Старець Пріам і окличник — з думками розумними в грудях;
675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре,
676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.

677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні
678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті.
679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса,
680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама
681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі.
682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:

683] “Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати
684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла.
685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина,
686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє
687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон
688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї”.

689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить.
690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів
691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив.
692] А як дісталися броду вони струменистої річки
693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився,
694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів’я Олімпу.

695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,
697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив
698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше
699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна.
700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька
701] На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.
702] Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.
703] Заголосила вона і на весь Іліон заволала:

704] “Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте!
705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався
706] З битви, — він завжди був радістю міста й цілого народу!”

707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті
708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота.
709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.
710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна,
711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали,
712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.
713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця
714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,

715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:

716] “Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь
717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому”.

718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився.
719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве
720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили
721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням
722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.
723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха,
724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:

725] “Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою
726] В домі мене залишаєш. Тож син наш — мале ще дитятко,
727] Піп породили його ми, бездольні, — квітучого віку
728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту
729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,
730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.
731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних,
732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною
733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово
734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв
735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку
736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор,
737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв,
738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли.
739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,
740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.
741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних
742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.
743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,
744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам’ятала
745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!”

730-739. Передчуття Андромахи збулися. Астіанакт загинув — чи то з наказу грецьких вождів (за однією версією), чи то від руки Ахіллесового сина Неоптолема (інша версія). Бранкою Неоптолема стала й Андромаха.

746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.
747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

748] “Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший!
749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським,
750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають.
751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий
752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне,
753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий;
754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю
755] І волочив круг могили тобою убитого в січі
756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити.
757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш,
758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий
759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою”.

753. Лемнос із походження вулканічний острів.

760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний.
761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

762] “Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший!
763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий,
764] Що мене в Трою привіз, — хай раніш я загинула б краще!
765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає,
766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну,
767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова!
768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти —
769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно,
770] Або свекруха, — сам свекор був завжди як батько ласкавий, —
771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом,
772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки.
773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна.
774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині
775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене”.

765. Час дії “Іліади” — десятий рік Троянської війни. Десять років минуло також від того часу, коли Єлена з Парісом прибула до Трої, і до початку війни. Слід ураховувати, що перебіг часу не береться до уваги, коли в “Іліаді” чи в “Одіссеї” йдеться про вік героїв.

776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний.
777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

778] “Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої
779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку,
780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких,
781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане”.

782] Мовив він так. І у повози мулів вони із волами
783] Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались.
784] Дев’ять без спочиву днів вони дрова возили до міста,
785] Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна,
786] Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло
787] І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

788] Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла,
789] Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди,
790] А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика,
791] Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття,
792] Де ще трималася сила вогню. Лише після того
793] Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали
794] З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками.
795] Кості зібравши усі, пурпуровим м’яким покривалом
796] їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну,
797] Разом до ями глибокої все опустили, й до неї
798] Зверху багато каміння великого щільно наклали,
799] Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо,
800] Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї.
801] Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім
802] Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній
803] В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем.
804] Гектора так, упокірника коней, вони поховали.

Також читайте поему Вергілія – Енеїда

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.