Мы могли бы с тобой стать песнями,
Мы могли бы мечтать о море,
Только стали вдруг узы тесными,
И все время теперь мы в ссоре.
Одиночеством упиваемся,
И от встреч вдруг теряем разум,
Но когда ты меня касаешься,
Я контроль отпускаю сразу.
Обещали больше не видеться,
Говорили – теперь никогда!
Параллельные чертим линии,
И идем по ним, в никуда.
Мне с тобою то жарко, то холодно,
Мне с тобой то свободно, то тесно,
Ну а ты не теряешь голову
И смеёшься, что мы не вместе.
Я с тобой быть могла счастливой,
Я с тобой бы могла всегда.
Только ты свои чертишь линии
И идешь по ним в никуда.
Автор: Вероніка Попова
Читайте далі – Чи то кохання – Вероніка Попова
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням