Холодна весна – Марія Ткачук

Час уже для нас ролі не грає,
Чи то ще ніч, чи то вже світає..
Світло смартфону сліпить очиці,
Розгублені душі шукають куди їм подітись..

Втрачає сенс усе, що найбільше мало,
Не питайте: “що ти, як справи?”.
Тепла ковдра й холодні руки,
Яскраві очі, але спустошені душі..

Яскраві очі правди не скажуть,
У них надія остання їх сяє.
Спустошені душі шукають сенсу,
Гріють руки, які давно уже мертві..

Час уже для нас ролі не грає,
Чи то ще ніч, чи то вже світає..
Для сну уже й немає сили,
Щоденні клопоти давно вже втомили..

Нас оточили холодні стіни,
Темні такі, але й водночас білі.
Вони знають більше, ніж ти сам,
Коли тобі боляче, коли вже не так..

Тепла ковдра рятує від втоми,
Немає там шуму, немає й болі.
Спустошені душі шукають тепла,
Їм досі холодно, хоча вже весна..

Час уже для нас ролі не грає,
Чи то ще ніч, чи то вже світає..
Дешеві слова такі емоційні,
У них поховали вони свої мрії..

Мрії про те, що ніколи не буде,
Таке наше життіє, такі ми люди.
Не дають подрімати постійні думи,
Думи про життя, про те, що буде..

Світло смартфону гріє кімнату,
У ній так холодно й Журби так багато.
Спустошені душі шукають відчуттів,
У них все ж таки, не багато життів..

Час уже для нас ролі не грає,
Чи то ще ніч, чи то вже світає..
Спустошені душі шукають тепла,
Їм досі холодно, хоча вже весна…

Автор: Марія Ткачук