Хіба ти є безсмертний, як отой вампір?

Здавалося б, життя сильніше смерті,
Однак істина знаходиться у рівновазі.
Здавалося б, сенсу нема в самопожертві,
Однак даремно це робити в неповазі.
І знову відчуваєш швидкоплинність часу,
А далі не бажаєш прокидатися від сну.
І знову хочеш не чинити помилок щоразу,
А далі мрієш вже позбутися страху.

Та не вперше споглядаєш через призму,
Але дивним є для тебе світ.
Та не вдруге занепадаєш без оптимізму,
Але смішним для тебе є надії цвіт.
То чи не ввижаються минулого мерці,
Невже не зобразиш їх на картині?
То чи не відчуваються брехні жерці,
Невже не лякають нитки ляльковода на спині?

І от на пагорбі тобі ввижається лисиця,
Така руда й змарніла.
І от під липою сидить молодиця,
Така бліда й ніби скам’яніла.
А жаби квакають у темному болоті,
Хіба їм діло є до чужої турботи?
А човен лежить на піщаній позолоті,
Хіба зламаним випливе до роботи?

Так і не побачиш ти ні в чому сенсу,
Допоки не зумієш прочитати.
Так і не знайдеш у собі силу,
Допоки не зможеш встати.
Та чи не запізно схаменутися тобі?
Хіба ти є безсмертний, як отой вампір?
Та чи не варто було все пробачити собі?
Хіба не марнував життя ти до цих пір?

Автор: Юлія Калиновська