Дві “сестри” – Бердовський Анатолій

Якось було жили були в світі дві сестри
Україна та, Росія, звалася вони
Та що менша чорноброва, гарна, працьовита
До людей завжди привітна, добра і відкрита…

Ну а старша, гонорова вся така здавалась
Ні на кого не дивилась, ні з ким не віталась
Лиш коли нап’ється чаю того,із полови
Почина шукать пригоди на свої голови

Менша стала підростати, вся така красива
Всі її хто не побачить кажуть: Що за диво?
Вишиванка, карі очі і коса до долу …
Ті хто бачив, не забуде ту красу ніколи…

Старша ж бачачи із боку всі оті процеси,
Я вам, Каже, всім покажу, хто тут є принцеса!
Поки менша відпочити прилегла на сіно
Старша взяла й розірвала її сорочину

Більш не будеш хизуватись своєю красою
Я ще швидко розберуся з твоєю косою…
Менша встала і мовляє з мокрими очима:
Що ж ти робиш сестро моя, ми ж були єдині?

А та встала і давай меншій говорити
Як, мов треба в цьому світі, та й правильно жити…
Менша стала у сльозах та й в одвіт мовляє
Краще тому це скажи, хто того не знає…

Мабуть вже не їстимемо з одного посуду. З тобою, “названа” сестро, жити так не буду…
Давай підемо ми далі різними шляхами
Щоб не було ворожнечі далі межи нами…

Та ж збісилася, немов зрозуміла втрату…
Що не буде вже кому прибирати хату…
Менша вибрала собі іншу, кращу долю
Немов з клітки вирвалося пташеня на волю

Лишилась Росія, старша, в дерев’яній хаті
Так нікому й не потрібна вік свій доживати.
Менша вирвалась від неї і пішла у люди
Лиш тепер змогла вдихнути в вільні повні груди…

Автор: Бердовський Анатолій