Колись був у нашім краю лише один вовк і один бузьок; вовк не роздирав овець, а бузьок не їв жаб.
Вони зустрілися раз навесні й вирішили разом заробляти на прожиття. Заложили спільну крамницю і продавали різні товари, а гроші ховали до каси.
Коли надійшла осінь, бузьок каже:
— Слухай, вовче, я мушу відлітати в теплі краї. Поділімся грішми: половина тобі, а половина мені.
— Добре, брате! — каже вовк. — Я не хочу тебе кривдити. Але як поділимося, коли в касі тільки половина грошей, а другу половину люди винні, бо товари брали в борг!
— Дай мені ці гроші, що є в касі, – каже хитрий бузьок, — а ти стягнеш собі свою половину з боржників, а, крім цього, крамниця буде твоя, я тобі дарую свою половину.
— Згода! — каже вовк.
Дав бузькові готові гроші, а бузьок сховав їх у торбинку, завісив на шиї і полетів.
Летів з півдня; аж побачив ставок, а у ньому повно жаб. Злетів і хотів напитися води. Та тільки зігнув шию, а торбинка з грішми хляп! І впала у воду.
Бузьок шукав і шукав грошей у намулі, але не зміг найти. Тоді кинувся на жаб і почав їх ковтати, бо думав, що то вони сховали його гроші.
І так всі бузьки переслідують жаб донині.
Тим часом вовк почав упоминатися в людей за борги. Але ніхто не захотів віддавати. Казали, що погані часи. І до крамниці перестали ходити. Вовк збанкротував, замкнув крамницю і пішов у ліс.
Іде голодний. Аж дивиться: під лісом пасеться вівця.
— Га, то вівця Семена Голки! — подумав собі вовк. — Семен винен мені гроші, то я з’їм вівцю і так поверну борг.
І з’їв Семенову вівцю, а потім з’їв Петрову, а потім по черзі поїдав вівці всіх інших боржників. А нарешті втратив рахунок, хто йому винен, а хто ні, і почав роздирати кожну вівцю, яку де побачив.
І так роблять його потомки донині.
