Згадую пам’ятний вечір,
Пам’ятний батьків урок.
Взяв мене ніжно за плечі:
— Слухай пораду, синок!
Бачу, що маєш охоту
Вірші складати, пісні.
Вибрав нелегку роботу!
Тож і тривожно мені.
Вчив тебе поле орати.
Коні глядіти, садок,
Сіяти… Вірші ж писати
Вчить я не вмію, синок.
Будеш один на тій ниві
Стежку шукать і межу.
Думавши думи журливі,
Ось що тобі я скажу:
Трапиться слово зрадливе —
Геть його, синку, гони!
Щось написать неправдиве —
Боже тебе борони!
Що б для письма не обрав ти,
Скрізь пам’ятай мій урок:
Підеш стежиною правди,
То не заблудиш, синок!
Наступний вірш Степана Олійника – Сатирик рівен хліборобу
