Батьківська лялька – Осаменко Лолі

Іграшок є безліч.
Є дорослі, котрі створюють іграшки з тканини.
А є ті, що з дитини.
Ти хороший хлопчик.
А хороші хлопчики ніколи не ослухаються батьків.
Ідеал. Хороші хлопчики та дівчатка ідеальні.
Вони своїх власників ніколи не ослухаються.
А ось і почують знову вони ці звуки,
Котрі перетворюються в слова.
Так, вони дивні, але й рідні вже.
«Ти ж не людина навіть, а лишень моя іграшка.
Ти моя лялька, з котрою я зможу зробити все, що завгодно».
А деколи вони почують дивні звуки, що стали словами,
Про те, що вони взагалі тваринки для розваг.
Ці слова є рідними для мене також.
Але чому щоразу дивна рідина на очах з’являлися?
Котру ніхто не бачить.
Ляльки завжди усміхнені й чудово виглядають.
Ляльки ніколи себе погано не почувають.
Ляльки такі дивні істоти.
І я теж один із них.
Я батьківська лялька.
Дійсно, дивні ми істоти.
Коли нам завжди говорять, що ми не люди.
І самі вже не віримо, що ми є людьми.
Але не всі ляльки є однаковими.
Є сильніші і слабші;
Бувають частинки, що себе псують,
Щоби дізнатися
Чи ляльки, чи люди вони.
А слабші ляльки лише й зникають.
Ляльок не так і складно відрізнити від людей.
Оскільки лялькі ці
Насправді і є людьми.
Проте вони зовсім не скоро визнають себе людьми.
А їхні власники продовжать говорити їм про те, що
Вони всього-на-всього ляльки.

Автор: Осаменко Лолі
17.11.2023