Якби я втратив очі, Україно,
То зміг би жить, не бачачи ланів,
Поліських плес, подільських ясенів,
Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно.
У глибині моїх темнот і снів
Твоя лунала б мова солов’їно;
Той світ, що ти дала мені у віно,
Від сяйва слова знову б заяснів.
А глухоти не зможу перенести,
Бо не вкладе ніхто в печальні жести
Шум Черемошу, співи солов’я.
Дивитися на радощі обнови,
Та материнської не чути мови —
Ото була б загибель-смерть моя.
Читайте наступний вірш Дмитра Павличка – Лист до одного знайомого…
