Я волію спокою – Катерина

Я маленька людина на тлі великих подій,
Моє тіло відносять багряні ріки.
Чи я стану колись тою манною вищою,
Що зупинить царицю безжальну, убивцю людських усіх мрій?
Я плину течією і волію спокою.
Лиш течія знає як керувати мною,
Бо хіба може маленька мураха змінити історію?
Хіба може мураха зарадити течії?
Хіба може врятувати душі вже нічиї?
Моє тіло відносять багряні ріки,
Я все далі й далі від дому.
А так любо згадувати мені
Ті теплі хвилини спокою.
Я пам‘ятаю лютневі ранки, променисті сонця палкі,
Ніжні обійми, батьківські покої,
Минуле життя застигло дібровою глухою.
Моє тіло морозить крижаниста вода,
А мій розум палає гіркою тугою.
Чи допливе цей самітній-один в каное
Нарешті до свого спокою?

Автор: Катерина