У тридцять лiт ти тiльки народився,
аби збагнути: мертвий ти єси
у мертвiм свiтi. I нема нiкого
окруж. Ти тiльки сам. I — мрець єси.
Хiба що так: недозволенний простiр
живого духу кличе самосмерть
подобою життя. Це — на початку.
А далi вже — й убiйництвом. Проте
природа розправляється простiше.
Бо плоть твоя сплюндрована до тебе
I дух тобi спотворили давно.
Поневажаю iндивiдуальнiсть —
справiковий набуток лихолiть.
Отож — бреди назад. I скiльки сили
простуй назад. Бо тiльки там життя —
ще до народження. Iз свiту iмiтацiй —
вповзи у кожну з вимiнених шкур.
Простуй назад — в народження вертайся,
де щастя глупства, смороду i тьми,
I там витворюй рай. Там так i треба:
людина має спати — отже й спить,
белькочучи якiсь слова спросоння.
Земля укрилась панцирем, немов
стара, давно оглухла черепаха,
а ти на нiй, мов кузочка мала,
що творить сталий свiт на збiглiй хвилi.
Нiвроку, вiдмолоджується смерть.
1971 рік
Збірка “Веселий цвинтар”
