Ти їдеш там, де млисте, зимне море
Мутними хвилями змиває береги,
Де небо півночі студене, непрозоре
Спов’є всі думи мрякою нудьги…
Ти їдеш там, де в холоду обіймах
Найкращі квіти нидіють і схнуть,
Де весна й осінь в нерозривних спіймах,
Мов рідні сестри, поруч себе йдуть.
І прийде час вечірньої години,
Поглянеш оком на дрімуче море:
Над ним полярна чайка лине вдаль,
І, оповита сірим сконом днини,
Почуєш хвилі тихі розговори,
А душі в нас один сполучить жаль.
Наступний вірш Степана Чарнецького – Не раз душа моя скимить
