Ціна печалі – Ihor Bobeshko

Над небокраєм круг палає,
Пестить очі білий світ,
Випадково засинаю –
Думки всі пішли в політ.

Прокидаюсь в темнім лісі –
Довкола лиш одна печаль. 
Як опинивсь в цім дивнім місці?
Туман накрив все, як вуаль. 

Знаходжу звивисту стежину. 
Шурхіт гілок і мертвих трав. 
Ох і дивна ця місцина,
Хто все життя тут собі забрав?

Чую кроки за спиною,
Мороз по шкірі пробіга,
Бачитись не хочу із марою,
Що згинуть вмить допомага.

Одвічний дуб по центру лісу,
Як той маяк, си височить,
На мертвім краєчку на мисі
Серце у грудях бринить.

Вітер буйний має силу:
Дерева валить, як кущі. 
Збирає хмари той немилий,
Немислимі ідуть дощі. 

Гуляє грізно громовиця,
Тремчу я весь, наче дитя,
Біля мене мирно спить лисиця,
Знайшла і собі укриття.

Прийшла нарешті мирна тиша,
Вийшов місяць із-за хмар, 
Але сиджу я наче миша,
Бо доходить стогін від примар.

А старий цвинтар поблизу –
Колишня пам’ятка життя. 
Він у долині, там, десь знизу,
Повільно йде у небуття. 

Чомусь я рушив на могили,
Несвідомо рухи я робив,
Протистояти не було вже сили,
Іду я в дім усіх чортів.

 Заходжу в браму височенну,
Очі світяться в пітьмі. 
Думка стала, як вуглина,
Ледве жевріє у мені.

Мене жах нестримний охопив,
Коли я побачив свого ката. 
Багато було в житті див…
Небуття. Світло. Палата…

Мовчання третій день тривав. 
Роздуми в мені буяли…
Скільки жах тривав?
Мене ж чорти стрічали?

Знову безсонна ніч…
Тепер темная кімната…
Згадав одну жахливу річ:
Моє обличчя було в ката.

Людина все може створити:
Годинник, бомбу, пектораль,
Але й життя своє згубити
Виною тому є печаль…

Автор: Ihor Bobeshko