Спадок – анничка

колись усе стане спогадами,
а ми — попелом вічним.
розчинимось у потоці
земних створінь ми.

забудемо все.
забудуть і нас.

не буде думок, страждань чи печалі,
будуть кістки та крихти
спадкового кришталю.

будуть діти наші, онуки їхні
та їхні нащадки.
але ми не дізнаємось їхніх імен,
а вони — наших.

лишиться історія, боротьба, свавілля;
та діти наші розповідатимуть про нас
із волоссям сивим.

зрештою, ми — дрібки піску,
що лежать десь на полях,
берегах та в озерах,

але нас не забудуть,
бо ми — назавжди в легендах.

роки за роками,
століття за століттями,
але ми стоїмо
лавою цільною.

не пробити нас,
не зламати нізащо.
бо ми — непереможні,
зроблені з сталі.

і коли складатиме заповіт останній нащадок наш,
ми знатимемо,
що рід є назавжди вкарбованим в час.

Автор: анничка
31.12.23