Висока гора, зелені моря,
ласа земля, – себе роздава.
Не вічно горіти, а тліти тим більш,
вітер західний і східний живуть уві сні.
Ілюзією вмиється незріле дитя,
без батька, без матери, життя не життя.
Буревій вітрів топить жагу до буття.
Прокинешся від шуму жалігідного кінця.
Згадаєш і мову, і звичаї, і руки, які підніма,
Забьється серце, якого нема.
Автор: Ірина Ващук
Наступний вірш автора – Нетлінний
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
