Се дім плачу, і смутку, і зітхання,
Гніздо грижі, і зопсуття, і муки!
Хто тут ввійшов, зціпи і зуби й руки,
Спини думки, і речі, і бажання!
Кукіль тут полють з жита, видається,
Та рівночасно свіжий засівають;
По параграфам правду виміряють,
Але неправда і без міри ллється.
Тут стережуть основ, але основу
Усіх основ — людського серця мову,
І волю, й мисль зневажують, як дрантя.
Ви, що, попавши в западню ту, хтіли
Найти в ній людський змисл і людські ціли, —
Lasciate ogni speranza1, — мовив Данте.
19 вересня 1889 рік
Збірка “З вершин і низин”
Тюремні сонети
1 Покиньте всю надію (італ). — Ред.
Також читайте вірш Івана Франка – Колись в сонетах Данте і Петрарка…