Отак, і минув рік - Іван Петришин

Отак, і минув рік,
понад триста днів і ночей.
хтось десь не змикав очей,
хтось десь думав, як перемогти.
що робив ти?
працював? навчав? допомагав?
я знаю, ти не ловив гав.
ти робив все, що міг,
думав про край,
доїдаючи пиріг,
мислив, що робити,
щоб зререгти мову
і культуру,
як пропагувати українську літературу…
я знаю, ти молився,
пошепки чи мовчки,
чи вголос,
згадуючи коло
родичів, знайомих, друзів.
тобі снилося,
як ти йдеш по лyзі,
серед трав і польових квіток,
де немає снарядів,
де немає мін
із написом “Рассія”,
я знаю ти зумієш
дістати підтримку країн,
які насправді – за мир,
як тобі козячий сир?
як засохлий хліб?
скільки ти намагався діб
зупинити думкою
чи словом ворожі кулі і літаки,
ракети і дрони?
важко. вони, як ворони
від лігва кащея,
несуть розруху і смерть.
деякі вулиці знищені вщерть
“братом старшим”,
що сіє нежиття.
старій дружбі нема вороття.
ворог хоче землі-
хай гризе!
що йому має бути за це?
де те кащеєве яйце,
яке має розбитися
і – закінчиться війна!
що тобі треба, враже?
на!
ти знаєш, як відповідати.
я знаю, ти відповіш.
о, якби тільки скоріш
настав мир!
він настане!
розтане
ненависті палац,
і на плац
скинуть їхні
обідрані знамена.
як на мене,
ми вже перемогли,
бо ми-
на своїй землі.
десь, у імлі,
ступає тихо Перемога,
Ніка!
час- суддя і лікар.
читаймо разом молитву Господню-
упаде лихий у безодню
власної ненависті, ворожості
й думок.
закрутиться тихо вгору димок,
що залишиться від лиходіїв.
у нас є багато віри й надії.