Нічне марення моє

Мені ворожка
нагадала
піки даму…
А я про тебе
думати не перестав…
Візміть хоч душу мóю
під заставу!
В твоїх обіймах
(лиш прошу)
ви обалаштуйте браму,
Яку із втрачених надій,
сам чорт кував.

І буду реготати
над старою
безугаву.
Ти ж знаєш,
ну не мав я звички
нарікать на рок.
Ми це проходили –
тебе вже забував я!
Подумала,
що, дивлячись,
тебе! –
сприймаю за забаву,
А я тоді замало
у безодню
не зробив останній крок.

Ти пам’ятай,
життя для мене все –
безкрів’я,
Якщо захочеш,раптом,
усміх свій забрать…
Так знай,
ридатиме страженно
на іконі тій,
пророк,
І затрясеться гулом
все наше надгір’я.
Бо нам з тобою
долю вибирать кісток!
Бо нам з тобою
руйнувать безвір’я!
Бо нам з тобою
разом линуть до зірок!

Душа моя,
лиш із тобою я повірю.
Благаю… на волосся –
одягни вінок…
Кохаю.
Чую.
Мила!..
Я ж увесь горю!
А, ні…
Потроху…
Тихо…
Тлію…

Автор: Поліський Любисток