Не обманеш себе – Ярош

Роки життя мого, ти на любов міняла,
вже молодість пройшла, немов тягучий сон.
мені себе любити – ти просто дозволяла.
який солодкий і болючий був полон.
не думаючи, все віддав, до крихти.
та з полум’я зостався тільки дим,
і твоє серце, билось в іншім ритмі.
я просто був тоді тобі зручним.
як не старавсь, не зміг я розтопити,
байдуже серце твоє крижане.
любов приймати легше, ніж когось любити,
що не роби – не обманеш себе.
чи бачив я, що вже стаю байдужим?
чи відчував, що набридати став?
вмовляв себе, що то є я бездушним,
тепла, уваги, ласки не додав.
сиділи тихо. мовчки. на краю.
слова тут зайві, сказано вже все,
вдивлялись кожен в темряву свою.
та ніц нічого нас вже не спасе,
ми заплатили кожен найдорожчим,
і дихать вільно – сльози не дають,
прощання має бути найкоротшим.
де сили взяти, аби все збагнуть?
час не лікує. тільки притупляє.
самотність, певно, краща чим омани,
і пережитого тягар не пропадає,
є про що думать, темними ночами.

Автор: Ярош