Мовчить - Анастасія Антоша

Часом людина багато терпить,
В куточку тихенько плаче,
Часом людина просто мовчить,
І сенсу свого життя не бачить,
Рве собі горло та голос,
Коли сама вдома від болю кричить,
Від стресу стає дибом волосся,
Але людина нічого не каже, а мовчить,
Що всередині у неї ніхто не бачить,
Що відчуває вона, і що болить,
Вона може всіх пробачить,
Але цього не робить, а просто мовчить,
Часом людину не розуміють,
І серце від цього в неї щемить,
Її зрозуміти ніхто не зуміє,
А людина далі мовчить,
Вона нікому нічого не скаже,
Всередині злість та ненависть,
І про свій біль вона нікому не розкаже,
Бо ця людина просто мовчить,
А потім коли нерви здають,
І людина не витримує вже більше,
Ці страждання, які другі не знають,
Немає вже сил все терпіти,
І тоді людина йде назавжди,
Без слів, без всяких пояснень,
І тепер її будуть пам’ятати завжди,
Хоча хотілося б якихось роз’яснень,
Людина вже не злиться на інших,
Вона може всіх пробачить,
Бо більше не зможе обійняти рідних,
Людина тепер в землі лежить, і буде вічно мовчати.