Кошмар – Наталія

Це кошмар. Кошмар удень,
Що краде кисень й в груди тисне.
Чавлячи з зіниць останні сльози,
Вбиває поглядом холодним.

Як кров’ю налилося небо,
І кров’ю налилися очі,
Кривавий піт з чола на плечі,
У молитвах палких щоночі,
Вниз лився, падав глухо,
Так, що аж дзвеніло в вухах…
Не тільки піт..
Метал. Залізо. Іскри. Порох…

Боже! Досить.. Бачиш? Бачиш?!
Голод, скрута!
Серце важить наче тонну –
На ньому кайдани скорботи
Відчути не дають свободи!

Лягти в траву за покоління,
Яке було і яке буде.
Життя покласти за життя в кредит,
Приписаний тобі катами.
Чоло криваве з плеч за гроші
Вони зрізають мерзлими сльозами,
Змучених від плачу сильних духом.
І сіль цих сліз скрипить у рані,
Що вони ділять між собою.

Їх очі більше не побачать
Те, що було так дороге.
І не побачать їхні діти.
І діти їх… І їхні діти…
Цей рід вже зрівняно з землею …
Ці ж виродки копають глибше!

Не буде жертва та даремна,
Цей кратер не ростиме більше.
І будуть інші, ще сильніші,
Що у сльозах встають і йдуть ,
І валять вниз з дороги інших.

Це помста за святую жертву,
За неї Бог дасть більшу силу –
Силу рвати дула автоматів,
Що пхають нелюди в виски.

Покидьки прокляті… Як сміли ви?
Та як посміти можна привести до страти
Сиріт вже страчених батьків,
Яких позабивали батогами,
роздягли і зґвалтували,
ВИ.
До посиніння рвали тіло,
Кличучи це “правим ділом”.

За ваші звірства буде гнити
Доля ваша, плакатимуть ваші діти!
Шкода вже давно прогнили ваші душі…
Відчуєте, дияволи, ви пекло
Гіркотою в горлі і печінням в грудях!

Ми вільні правити майбутнє!
А ви не вільні в нього лізти!
Хай Небеса росудять нас,
Нехай дадуть всім по заслугам!
Наш стогін не лунав даремно,
Не впала дарма в пил сльозина,
Що стане гострим, як наш біль, снарядом.
Гармату, тесану з могильних плит,
Підпалять ще живі за мертвих,
Захищених від світу квітами й хрестами.

Автор: Наталія