Кохання про яке я не казав

Очі дівчини забути я не зміг
Очі дівчини були для мене як прекрасний сніг
Вона шалена, безмежна
Красива завжди
Як тільки її бачив
Втрачав розум назавжди.
Коли побачив її вперше
Не зрозумів я, хто вона?
Хто ця дівчина безмежна?
Що тут робить, звідкіля?
Що робити? Я не знаю
Відчуваю, що кохаю.
Люблю тебе, єдина моя
“Хотів промовити я їй”
Але я цього не зумів
Тому що,щось я зрозумів
Кохання це, ну, не взаємне
Ну не подобаюсь їй я
Не буду її турбувати
Значить це доля не моя.
Можливо якщо б я сказав
Що безмежно кохаю її
Можливо тоді б появилась
Іскорка любові у душі.
Але не промовив тоді
І в цьому вина лиш моя
Тож який висновок у цьому вірші?
Не зволікайте, і любов не втіче ,як моя