Подвиги Менелая
1] Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий,
2] Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла.
3] Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю,
4] Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти
5] З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила.
6] Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий.
7] Перед собою він списа тримав і щит свій округлий,
8] Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч.
9] Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла
10] Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля нього
11] Близько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:
12] “Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
13] Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще.
14] Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене
15] Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла.
16] Дай же мені у троян заслужену славу здобути,
17] Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке”.
18] В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий:
19] “Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись!
20] Не величається силою так ані барс кровожерний,
21] Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більше
22] Інших може пишатись могутністю дикою в грудях,
23] Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці.
24] Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор,
25] Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати,
26] Кажучи в вічі, що я із усього данайського війська
27] Воїн найгірший. Певен я, він не своїми ногами
28] Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.
29] Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене
30] Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись
31] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха
32] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді”.
33] Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:
34] “Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,
35] Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,
36] Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,
37] Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.
38] Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,
39] Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши
40] В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.
41] Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться
42] Й неперевіреним — хто з нас відважний, хто втечі шукає!”
43] Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.
44] Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,
45] Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа
46] Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,
47] Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло
48] Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.
49] Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,
50] Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.
51] Кров’ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,
52] Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.
53] Як садівник молоду вирощує парость оливи
54] В затишнім місці, де б’є джерельна войа струмениста,
55] І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним
56] Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.
57] Та налетить несподівано з буйною силою вихор,
58] Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.
59] Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,
60] Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.
61] Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,
62] Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться,
63] Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами
64] Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров’ю
65] Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки
66] Здалеку галас великий зчиняють, але підступити
67] Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає.
68] Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях
69] Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним.
70] Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу
71] Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив.
72] Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа,
73] Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.
74] До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:
75] “Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині —
76] Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям
77] Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю,
78] Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила.
79] А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом.
80] Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських
81] Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив”.
82] Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся.
83] Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу.
84] Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив,
85] Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно
86] Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує.
87] Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю,
88] І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне
89] Полум’я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда.
90] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:
91] “Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом
92] Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї,
93] Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв?
94] А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду
95] Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать.
96] Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний.
97] Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце?
98] Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде,
99] Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром.
100] Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв,
101] Що перед Гектором я відступив, — бо од бога він б’ється.
102] От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим,
103] Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу,
104] Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло
105] Вирвати нам для Ахілла, — було б то лихо найменше”.
106] Поки отак у серці і мислях своїх міркував він,
107] Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор.
108] І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло
109] Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий,
110] Що пастухи і собаки його від кошари списами
111] Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях
112] Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати.
113] Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий.
114] Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся,
115] Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди.
116] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, —
117] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм:
118] Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.
119] Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:
120] “Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно
121] Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло
122] Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний”.
122. Те, що Гектор знімає з убитого Патрокла зброю, не зовсім узгоджується з закінченням шістнадцятої пісні (793-804), де розказано, як Аполлон збив з Патрокла шолом, потрощив списа і вибив із рук щита. Деякі коментатори вважають, що закінчення шістнадцятої пісні — пізніша інтерполяція або механічне перенесення з якоїсь ранішої пісні.
123] Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив.
124] Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий.
125] Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне
126] Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю,
127] Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу.
128] Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу.
129] Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив
130] На колісницю свою, а троянам зброю чудову
131] В місто віддав однести — на славу для себе велику.
132] В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло
133] Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця,
134] Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі
135] Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито
136] Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі.
137] Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя.
138] З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий,
139] Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.
140] Главк, Гіпполохів син, —полководець лікійських загонів,
141] Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:
142] “Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом!
143] Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза!
144] Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню
145] Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої?
146] Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв
147] Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався
148] Ти у боях з ворогами, — яка тобі буде подяка?
149] Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого
150] Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя,
151] Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу?
152] Друга, який за життя так багато корисного вдіяв
153] Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити!
154] Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом
155] їдьмо додому! Згубна для Трої настала година!
156] Більше було б у воїв троянських одважної сили,
157] Запалу в грудях, що з ними, завзято б’ючись за вітчизну,
158] Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, —
159] Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона.
160] А опинивсь би в великім він місті державця Пріама,
161] Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою,
162] Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона
163] Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.
164] Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських,
165] Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних.
166] Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь
167] Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі,
168] Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший”.
169] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:
170] “Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти!
171] Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим
172] Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній.
173] Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби
174] Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь.
175] Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся.
176] Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса.
177] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить
178] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
179] Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі,
180] Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим,
181] Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий,
182] Наміру не відіб’ю боронити Патроклове тіло”.
183] Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:
184] “Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні!
185] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу,
186] Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла
187] Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу”.
188] Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний
189] З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м’язи
190] Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром
191] Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну.
192] Від многослізного бою далеко він зброю міняє:
193] Зняту із себе троянам оддав однести войовничим
194] До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну
195] Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку
196] Подарували небесні богове, а той, постарівши,
197] Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.
198] Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний,
199] Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю,
200] 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:
201] “О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе
202] Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну
203] Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли.
204] Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем,
205] І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну
206] Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили,
207] Але зате із війни ти не вернешся більше додому,
208] Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда”.
209] Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон.
210] Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничий
211] В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги
212] Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої
213] З криком гучним. Перед лавами їх він з’явився в блискучім
214] Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда.
215] Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом —
216] Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху,
217] Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору,
218] Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, —
219] Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:
220] “Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших!
221] Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу,
222] До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,
223] А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками
224] Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв.
225] Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням
226] Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню.
227] Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох — загибель
228] Чи порятунок, — інших розмов на війні не буває.
229] Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам,
230] Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, —
231] Я тому здобичі дам половину, собі залишивши
232] Другу. А славу зі мною він однакову здобуде”.
233] Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв,
234] Високо знявши списи. Велика зросла в”них надія
235] Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло.
236] Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він.
237] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:
238] “О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь
239] Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну.
240] Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, —
241] Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, —
242] Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись,
243] Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола
244] Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила.
245] Клич, проте, кращих данайських бійців, — може, хтось нас почує!”
246] Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний.
247] Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:
248] “Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
249] Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною
250] Коштом народним п’єте й порядкуєте кожен загоном
251] Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу!
252] Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні
253] Хто з вас вождем: занадто-бо полум’я бою палає.
254] Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом,
255] Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву”.
256] Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий.
257] Перший до нього прорвавсь крізь шал сум’яття бойового;
258] [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш
259] Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний.
260] Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати
261] Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!
262] Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор.
263] Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами,
264] Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні
265] Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, —
266] З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї
267] Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом,
268] Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо
269] Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну
270] Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний,
271] В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда.
272] Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським
273] Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.
274] Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв.
275] Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого
276] Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа
277] Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї
278] Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі
279] Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея
280] Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв.
281] Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий
282] На роз’ярілого вепра, що в горах оточений псами
283] Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає.
284] Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона,
285] Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави,
286] Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням
287] В місто його волокти і тим славу для себе здобути.
288] Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу
289] Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви.
290] Ременем міцно м’язи йому при стопі обв’язавши,
291] Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель
292] Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли.
293] Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього
294] І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив,
295] Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий,
296] Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий,
297] І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї
298] Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу
299] Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю
300] Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився
301] Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши
302] Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало,
303] Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.
301. Ларіса — тут місто в Малій Азії, можливо, сусіднє з Троєю.
304] Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом.
305] Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно
306] Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв,
307] Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї
308] Славній мав і оселю, і владу над людом численним.
309] Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини
310] Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря.
311] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.
312] В час той Еант посеред живота своїм списом ударив
313] Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя.
314] Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне
315] Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками.
316] Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор.
317] Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих —
318] Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.
319] Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв
320] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.
321] Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі,
322] Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині
323] Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши,
324] Сина Епіта. Той при дворі його батька “тарого
325] Так і постарів окличником, щирої приязні повним.
326] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:
327] “Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий
328] Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші,
329] Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну
330] Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато.
331] Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу
332] Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою”.
333] Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона,
334] Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:
335] “Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших!
336] Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв
337] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.
338] Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив —
339] Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем.
340] Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарно
341] До кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом”.
342] Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду.
343] 1 обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.
344] Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта
345] Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда.
346] Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий,
347] Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись,
348] Апісаона прошив Пппасіда, керманича люду,
349] Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли.
350] Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши,
351] Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.
352] Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий,
353] Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято.
354] Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла
355] Огородились вони, щетинячись грізно списами.
356] Воїв обходив Еант і давав їм належні накази.
357] Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він,
358] Не вириватися з лав, не битись від інших окремо,
359] А коло тіла триматися близько й боротись завзято.
360] Так їм Еант наказував, велетень, і багрянилась
361] Кров’ю земля пурпуровою, й купами падали трупи
362] Воїв троянських та силою гордих союзників вірних,
363] Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись,
364] Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались
365] Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.
366] Так, наче полум’я, битва між ними палала. Сказати б,
367] Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі —
368] Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращі
369] Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.
370] Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеї
371] Билися вільно під небом ясним; навкруги променіло
372] Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини —
373] Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,
374] Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали
375] Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви
376] Й пітьми терпіли, і гинули там од нещадної міді
377] Вої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих,
378] Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули,
379] Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали,
380] Що він живий і з троянами б’ється у лавах передніх.
381] Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати,
382] Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор,
383] Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.
384] Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча
385] Звади великої. Втома нестерпна і піт безупинний
386] Воям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна,
387] Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвим
388] Другом шляхів бойових швидкого онука Еака.
389] Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,
390] Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,
391] Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки
392] Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,
393] Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.
394] Так же туди і сюди на малому просторі тягнули
395] Тіло ті й другі. Трояни його затягнуть сподівались
396] До Іліона, твердині високої, вої ж ахейські —
397] До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точилась
398] Круг його тіла. Ні войовничий Арей, ні Афіна
399] Бою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.
400] Так того дня обтяжливий труд для людей і для коней
401] Зевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлий
402] Досі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель.
403] Бо аж під муром троянським точилася битва, далеко
404] Від кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався
405] Друга свого, а думав, той дійде до брами міської
406] Й вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він,
407] Щоб Іліон — чи без нього, чи й з ним — міг Патрокл зруйнувати.
408] На самоті про це часто від матері чув він своєї,
409] Що сповіщала про задуми Зевса великого потай.
410] Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказала
411] Мати й що має загинуть товариш його найлюбіший.
412] Ті ж, над полеглим підносячи рзтиш загострених безліч.
413] В сутичках безперестанних один проти одного бились.
414] Дехто в той час виголошував з мідянозб^ойних ахеїв:
415] “Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулись
416] До кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглине
417] Чорна земля! Для нас це краще було б набагато,
418] Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволить
419] В місто своє волокти і цим славу для себе здобути”.
420] Дехто й з троян, душею могутніх, викрикував гучно:
421] “Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужа
422] Разом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!”
423] Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила.
424] Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний
425] Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори.
426] Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь бою
427] Плакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожній
428] Впав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця.
429] Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея,
430] То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко,
431] То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою.
432] Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний Геллеспонту
433] До кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,
434] А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний.
435] Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, —
436] Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, —
437] Голови вниз похиливши. 1 з вій їх довгастих на землю
438] Капали сльози гарячі від жалю і смутку гіркого
439] За їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч
440] Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.
441] Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся Кроніон
442] І, головою хитаючи, в серці своєму промовив:
443] “Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вад, вождеві,
444] Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних!
445] Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали?
446] Серед усього живого, що дихає й ходить по світі,
447] Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину.
448] Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнім
449] Гектору їздити, сину Пріама, — цього не дозволю.
450] Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею?
451] Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із бою
452] Автомедонта могли врятувать і доставити цілим
453] До кораблів глибодонних. Дам славу й троянам — вбивати
454] Воїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть,
455] Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна”.
456] Мовлячи так, надихнув він коням великої сили.
457] З грив своїх порох на землю струсившії, відразу помчали
458] З повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських.
459] Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято.
460] Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка.
461] Легко, проте, уникав він напору троян сум’ятливих,
462] Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх.
463] Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого.
464] Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці
465] Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми.
466] Тільки увечері пізно побачив його там товариш
467] Алкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона.
468] Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:
469] “Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди
470] Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши?
471] Як це ти можеш один із троянами в лавах передніх
472] Битися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброю
473] Гектор на плечі узяв і гордо пишається нею”.
474] Автомедонт же сказав йому в відповідь, син Діорея:
475] “Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможний
476] Коней безсмертних, як ти, об’їжджати й орудувать ними,
477] Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, поки
478] Він ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.
479] Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі
480] Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший”.
481] Так він сказав. 1, скочивши вмить в бойову колісницю,
482] Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі,
483] Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий Гектор
484] 1 до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:
485] “Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний!
486] Бачу я коней баских прудконогого внука Еака,
487] Знову з’явились вони у бою, лиш візничі нездатні.
488] Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцем
489] Ти побажаєш, — як разом на них нападем, не посміють
490] Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати”.
491] Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів.
492] Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами ,
493] З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо.
494] З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий,
495] Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серці
496] Вбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх.
497] Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битви
498] З Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу,
499] Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле.
500] Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:
501] “Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене,
502] Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшить
503] Гектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, поки
504] В руки не візьме свої пишногривих Ахіиювих коней,
505] Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загони
506] Змусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже”.
507] Так він сказав і покликав Бантів обох з Менелаєм:
508] “Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю!
509] Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих.
510] Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів,
511] Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої.
512] Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить,
513] Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі.
514] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.
515] Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!”
514. “…в безсмертних… лежить іще… на колінах…” — справа ще не вирішена, ще невідомо, як воно буде.
516] Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списа
517] Кинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний.
518] Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,
519] В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши.
520] Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду
521] Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового,
522] М’язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, —
523] Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же,
524] Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби.
525] В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор.
526] Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, —
527] Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду
528] В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко
529] Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу.
530] Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати,
531] Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти,
532] Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили.
533] І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися
534] Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий,
535] Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим
536] Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний,
537] Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:
538] “От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку
539] За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я”.
540] Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю
541] Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,
542] Кров’ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.
543] Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,
544] І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,
545] З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний
546] Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.
547] Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім
548] Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку
549] Або зими незогрійної, що зупиняє людині
550] Працю всю на землі і засмучує овні отари, —
551] Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв
552] Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.
553] Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,
554] Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,
555] Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:
556] “Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,
557] Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла
558] Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!
559] Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй”.
560] В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:
561] “Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна
562] Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!
563] Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати
564] Тіло, — так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.
565] Гектор же, полум’я сили жахливої повен, невтомно
566] Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує”.
567] Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,
568] Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,
569] Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,
570] Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи —
571] Скільки не гонять її, вона повертається знову
572] Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!
573] Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.
574] Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.
575] Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.
576] Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор
577] З-поміж троян, — товаришем учт йому був він і другом.
578] Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий
579] Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.
580] Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий
581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.
582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього
583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем
584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.
585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:
586] “Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?
587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем
588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає
589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,
590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона”.
591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий
592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.
593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками
594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,
595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,
596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.
597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.
598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху
599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло
600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.
601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,
602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.
603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії
604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.
605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,
606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив.
607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни
608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда
609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,
610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,
611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.
612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких
613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,
614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.
615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,
616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.
617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом
618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.
619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.
620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,
621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:
622] “Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.
623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!”
624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней
625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.
626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,
627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.
628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:
629] “Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,
630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:
631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув —
632] Добрий боєць чи поганий, — сам Зевс їх летом керує.
633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю.
634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим
636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати.
637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем
638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну
639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.
640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше
641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає
642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.
643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, —
644] Темною хмарою всі — і люди, і коні вповиті.
645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,
646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,
647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити”.
648] Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.
649] Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,
650] Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.
651] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:
652] “Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще
653] Несторів син Антілох, душею своєю могутній,
654] Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше
655] І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший”.
656] Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний
657] І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,
658] Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;
659] Ті не давали йому до волового жиру допастись,
660] Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м’яса,
661] Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього
662] З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,
663] І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,
664] І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.
665] Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,
666] Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв
667] Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.
668] До Меріона й Еантів обох він почав говорити:
669] “Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне!
670] Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу
671] Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість.
672] Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли”.
673] Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий,
674] Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять,
675] Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший.
676] Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить
677] Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом
678] Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє.
679] Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві
680] Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських,
681] Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв.
682] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища —
683] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм.
684] Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:
685] “Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш
686] Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась!
687] Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив
688] І зрозумів, що данаям біду божество посилає,
689] А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв,
690] Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика.
691] Тож до Ахілла біжи — на човнах розказати ахейських
692] Все, що тут сталось, — нехай на човні порятує хоч голе
693] Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний”.
694] Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши.
695] Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами
696] Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся.
697] Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги,
698] Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши,
699] Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.
700] Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви
701] Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу.
702] Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів,
703] Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув
704] їх Антілох, і туга пілосян важка охопила.
705] Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий,
706] А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя,
707] Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:
708] “До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка
709] Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь
710] Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний.
711] Як без свого він озброєння буде з троянами битись?
712] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
713] Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись,
714] Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві”.
715] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:
716] “Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний!
717] Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе,
718] Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду
719] З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись.
720] Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше
721] Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали”.
722] Так він сказав, і, високо понад землею піднявши,
723] Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду
724] Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв.
725] Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром
726] Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих,
727] Рвуться шалено за ним, готові його розірвати.
728] Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу,
729] Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом.
730] Так і трояни — юрбою раніш за ахеями гнались,
731] Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних.
732] Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались,
733] Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше
734] Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.
735] Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви
736] До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся
737] Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто
738] Полум’ям враз охопив, і валяться в порох будови
739] В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває,
740] Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней
741] Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану,
742] Так наче мули міцні, потужну напруживши силу,
743] По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір’я
744] Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко,
745] Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, —
746] Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду
747] Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір’я
748] Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині,
749] І розбуялих потоків і рік течію нездоланну
750] Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати
751] Аж на рівнину, — та міць його хвиль тих здолати не може, —
752] Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали
753] Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє
754] Найсміливіших — Еней, син Анхіса, й осяйливий Ректор.
755] Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок
756] З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі
757] Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, —
758] Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські
759] З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши.
760] І, утікаючи, в рові багато губили данаї
761] Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.
