Стоїть у саду стара груша,
Похиливши гіляки додолу.
І запала чомусь мені в душу,
Повертаючи мене додому.
Там чекають на тебе батьки,
Хоч би де скитався по світі.
Внуків бачити раді вони,
Груша теж хоче всіх пригостити.
Пролетіли довгі роки,
Попідростали у тебе діти.
Вже старенькими стали батьки,
Їм частіше потрібно дзвонити.
Лиш у пам’яті груша спливає,
Маше гіллям привітно до тебе.
Вона завжди мені нагадає,
Що додому заходити треба.
Автор: Рома Є
Наступний вірш – Лети душа
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»