Гострі очі розкриті в морок,
Б’є годинник: чотири, п’ять…
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогодні не можу спать.
Але завтра спокійно встану,
Так, як завжди, без жодних змін,
І в життя, як в безжурний танок,
Увійду до нічних годин.
Придушу свій невпинний спогад.
Буду радість давати й сміх.
Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг!
Наступний вірш Олени Теліги – 1933-1939
