Згасало літо, згасала я.
До останньої клітини,
Згасала кров моя.
Щось так тепло обгорнуло,
Неначе до себе пригорнуло.
То був погляд брунатний,
Може, й не дуже здатний.
Шалений погляд пропік з середини мене.
Шалений погляд, то було твоє.
Навряд чи можна спокуситись,
Але вже точно не наїстись.
Відтак, хожу самотня я,
Все не забуду погляд я…
Автор: Кароліна
Наступний вірш нашого читача – Гніт
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
