Скільки є в нас, любі друзі,
для звертання ніжних слів —
і до тата, й до матусі,
до бабусь і дідусів!
І татусю, й мамцю, й нене,
і дідусю, й бабцю теж, —
миле, ніжне, сокровенне —
як ще краще назовеш?
А Федько звертання творить
так, що душу виверта:
замість “мамо” — “ма” говорить,
замість “тату” каже “та”!
В школі Беллу — “Бе” гукає,
а Меланю кличе “Me”!
Леле! Школу оглашае
белькотіння лиш саме.
Учня він імення знає,
та не встигне підійти,
як за ґудзика хапає
і вигукує: — Ей ти!
Дома: — Ба-а! — кричить бабусі.
(Ліньки повністю назвать).
Як ви думаєте, друзі,
що йому на це сказать?
Мабуть, треба щось кумекать,
бо інакше мимохіть
будем тільки бекать-мекать
там, де треба говорить!
Наступний вірш поета – Загадка з географії
