Зоряна зрада – Анастасія Яцюк

Хмаринка сонечко вкривала,
Вкривала та вмовляла спати, 
А ніч тим часом розсипала
По небі зорі-діаманти.

Чумацький шлях так розливався,
Немов з горнятка краплі кави,
А місяць в темінь цю вдивлявся,
Шукав, напевно, він забави.

Вже небо всипане зірками,
Що в темнім небі мерехтять.
Вони мішаються з думками,
Мої рядки до них летять.

Здалося навіть на хвилину,
Що зла війна лише наснилась,
І я на крилах враз полину,
Де та калина не хилилась.

Здалось на мить: ось тут я знову
Ловлю очима зорепад,
Як в ніч чарівну, в ніч казкову,
Таку ж красну, як райський сад.

У ніч одну… перед війною,
Як зірка вперше для моїх очей
Кружляла прямо наді мною,
Немов минула сто ночей.

Зоря униз – уста тремтіли:
Війни ж бо тільки б не було,
Думки так палко тріпотіли,
А серце вірою цвіло!

Між тих росистих буйних трав
Зустріла знову зорепад,
Та він мене розчарував,
Хоч це найкраща із принад.

І серце битись перестало:
Здалось на мить, що це ракета,
Здалось, що жити тепер мало!
На щастя, це лише комета.

Це не страхи і не уявлення,
І тільки випадок зіграє роль,
Та він змінив і моє ставлення
До ясних, чистих зірок-доль.

Он ще летить, в росу впадає,
А та летить кудись за море.
Бажання хай хтось загадає,
А я не вірю тобі, зоре.

Автор: Анастасія Яцюк