Ми, здається, усі інваліди,
В усіх тут немає душі.
Ми, здається, усі мазахісти,
Ми бʼємо лиш туди, де болить.
Ми, здається, життя й не почали,
А вже прагнем із даху ступить.
Ми, здається, на жовтій доріжці,
А фактично довічно сидим.
Ми, здається, здається, здається,
Хочемо в танці до пекла дійти.
І здається нам, сильно присильно,
Що «здається» нас захистить .
Автор: Катя Антоненко
Також читайте вірш Катерини Антоненко – Скажений світ
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням
