Гриць катався на льоду,
не спитавшись мами,
та й потрапив у біду:
шурхнув з ковзанами.
Мамин гнів хлоп’я мале
пам’ятає й досі:
“Бить не битиму, але
зарубай на носі!”
Дивно це було сприймать
хлопцеві малому:
“Як? На носі зарубать?
Ще й собі самому?”
Може, нині смішно вам
в теплім дружнім колі
Гриць тепер сміється й сам, —
Гриць давно вже в школі
В літгурток він став ходить
і знайшов розгадку:
ніс походить від носить
в даному випадку!
Бо носили в правіки
за собою всюди
палички і дощечки
неписьменні люди.
І як ми в записники
все заносим з вами,
так вони — на дощечки,
звані в них носами.
Отже вираз виник там,
а зберігся й досі
Це, читачу, й ти затям,
зарубай на носі!
Наступний вірш Дмитра Білоуса – Ні кола ні двора