З далекого походу – Павло Тичина

З далекого походу
Вернувсь до мене брат.
Одкинув він рушницю,
На край стола схиливсь.

— Ой що ж ти, брате, бачив,
Кого ти там убив? —
Поглянув він на мене,
Поглянув, одвернувсь.

— Питаєш ти, що бачив,
Чи я кого убив, —
Мене, мене убили! —
Сказав та й заридав…

І зрозумів я: люди
Були звірми і єсть. —
О, що ви наробили,
Прокляті, на землі!

Також читайте вірш поета – Інакше плачуть хмари…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.