Я жду чогось — якихось перемін,
Хоч зміни обстановки чи погоди, —
Моя душа підводиться з колін
І тягнеться до рідної природи.
Але нема ні вражень, ні думок,
Я в порожнечу тягнуся рукою,—
Застій життя, мов пліснявий ставок,
Тхне мертвою задухою спокою.
Я жду чогось — хоч давнього листа,
Хоч вісточки — якоїсь переміни,—
Перебираю по думки літа,
А день за днем, як листя, обліта,
В моїй душі так б’ється самота,
Як билася у камері — об стіни!
Також читайте – Як вутлий човен, кинутий у бурі
