Я без любові нидію і гину,
Закинутий в холодну чужину,
Мабуть, я в тому холоді й засну,
Не відігрівши серця до загину.
Я дотепер пізнав лише полинну
Гримасу долі — каторгу страшну:
Без просвітку і спочиву тягну
Тягар життя, як воза в хуртовину.
Літа, немов повалені хрести,
Вростають в душу болем самоти —
Я до землі згинаюся під ними.
Але іду. Не падаю. Несу.
В любові я сповідую красу —
Вона мене до віку берегтиме.
Наступний вірш поета – Я сам-один у камері кромішній
