Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через ту бандуру
Бандуристом став.
А все через очі…
Коли б я їх мав,
За ті карі очі,
Душу я б віддав.
Марусенько, люба,
Пожалій мене, —
Візьми моє серце,
Дай мені своє.
Маруся не чує,
Серця не дає,
З іншими жартує —
Жалю завдає.
Де Крим за горами,
Де сонечко сяє,
Там моя голубка
З жалю завмирає.
Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через тії очі
Бандуристом став.
Наступний вірш Михайла Петренка – Думи мої, думи мої
