Ну, як його?.. Не Потайнюк…
Потайко? Ні… Ну, той, що критик!
Та ні — не кандидат наук,
А псевдопильності він злиток,
Що все шукає на шляху
Неточних тверджень і невірних,
Що вміє роздувать блоху
До розмірів до слономірних.
Що от, бува, як ви йдете,
Він обережно вас підкличе.
— У вашім творі… щось не те…—
До вас шепоче таємниче.
Розгляне книгу чи статтю
Крізь грані щербленої призми
І ллє, як дьогтем у кутю,
Що в вас там хиби, навіть… «ізми».
І з цим підходить він до всіх.
Що не кажи — він геній сущий.
Бо так виходить, мов на гріх,
Що всі сліпі, а він видющий.
В цілому колективу «зрив»
Знайшов, писнув заяву з ходу…
А що в житті він утвердив?
Нову підсиджування моду?!
Чи він опіксь на молоці
І все життя на воду студить?
Ні, як і всі слизькі людці,
Він просто звик усім паскудить!
