Народився український поет 8 січня 1935 року в с. Біївці, нині Лубенський район, Полтавської області. На разі, в цьому будинку створено музей творчості поета.
На жаль, склад сім’ї в українського письменника був не повний. Батька в дитини не було, батьківську любов замінював його прекрасний дідусь, який з самого дитинства його виховував. Мати – чудова жінка, яка розуміла свого сина, і ніколи не забороняла йому займатися творчою діяльністю.
Василь здобував першу освіту у Біївській початковій школі. Важкий освітній шлях в дитини настав після 5-го класу, де він був змушений ходити кожен день 9 кілометрів до іншої школи. Закінчивши школу з золотою медаллю, в 1952 році юнак відправився на навчання до одного з найпрестижніших вузів країни – Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики.
Закінчивши університет Василь Андрійович здобував перший трудовий досвід в газетах «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини». Відмінно себе проявивши, він став кореспондентом «Робітничої газети».
Але з підвищенням в трудовій сфері, журналіста чекала ще одна несподіванка. Саме тоді, Василь Андрійович зустрів свою майбутню дружину – Люсю. У віці 22-х років молодий поет одружився, пізніше від цього шлюбу у подружжя з’явився син, якого назвали Олесь.
1960 рік став відомий завдяки створенню Клубу творчої молоді в місті Києві. Учасниками клубу були відомі поети та поетеси: Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус та інші. Учасником цього клубу був і Василь Симоненко. Багато заходів відвідав поет, та виступив не на одному літературному вечорі клубу.
В 1962 році, кореспондент, разом зі своїми приятелями Аллою Горською та Лесем Танюком виявили місця поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах. Очевидно, це були поховання людей, яких розстріляли НКВС під час тодішніх репресій.
Після цього, поет став часто хворіти, і одна недуга його постійно загострювалася. Поперек та нирки стали особливо вразливими. Весна 1963-го року ознаменувалася для журналіста досить негативними спогадами. Василя Андрійовича поклали до лікарні – в обласний ліксанупр. Невдовзі, після обстеження відомому поету повідомили його діагноз – це рак нирок.
Лікарі його прооперували, але все було безрезультатно. Серце 28-річного молодого чоловіка перестало битися 14 грудня 1963 року.
У 1965 році, 2 роки після смерті письменника, його висунули на престижну Шевченківську премію. Але йому так і не судилося тоді її отримати. Адже за словами Малишка, ця перемога уже була в кишені орденоносця Миколи Платоновича Бажана. Василь Андрійович Симоненко таки отримав Шевченківську премію, але тільки через 30 років, і на жаль, посмертно.
