В’яз – Іван Коваленко

У мене зразу ж біля хати
Росте старий, кремезний в’яз,
Розкинув віти, дивні шати,
У землю коренем зав’яз.

Я так люблю цю зелень свіжу
І тінь хорошу і густу,
Під нього мріяти виходжу
І бджіл послухать на льоту.

А в’яз шумить… Зелене листя
Про щось розказує мені,
Йому, старому, мабуть, сниться
Далека юність навесні…

І я гадаю: хто весною
Його колись тут посадив,
Хто поливав його водою,
Оберігав і городив?

Він вже помер… Його немає,
Лиш в дереві лишився жить,
А в’яз росте, і сонце сяє,
І листя з вітром гомонить.

Зроблю я радість для старого,
І рід його я збережу:
Я тут близенько біля нього
Малого в’яза посаджу.

І він зросте, розкине віти,
Великим стане і міцним,
Хтось буде знов під ним сидіти
І буде мріяти під ним.

І листя, свіже і зелене,
Над ним тихенько зашумить,
І він подумає про мене
Нехай одну коротку мить,

І зрозуміє, що рікою
У безвість весни наші йдуть,
Він зрозуміє!.. А весною
І сам посадить в’яза тут…

Також вірш Івана Коваленка – Григорію Паничу

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.