Уже світає, а ще імла…
На небі зморшка лягла.
— Як зайшла ж мені печаль
!
Промінні заори воралися у хмари.
Чую — фанфари!
— Як зайшла ж мені печаль!
Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..
Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром
став
(Замість сонетів і октав).
Також читайте вірш Павла Тичини – 26-II (11-III)
