Українські прикмети – Дмитро Білоус

1. ПРОГНОЗУВАЛИ ДОСТЕМЕННО

Сьогодні добре знають люди,
яка погода завтра буде,
бо теле— й радіопрогноз
підкаже — спека чи мороз.

В старі ж часи — і це знаменно
діди й бабусі наперед
прогнозували достеменно
погоду з безлічі прикмет:

як місяць гострий — на негоду,
як рівний — на ясну блакить,
щербатий — то відомо зроду,
що незабаром задощить.

Якщо дізнатися належить,
така погода чи така —
старе й мале уважно стежить
за виглядом молодика:

якщо з рогами він крутими,
то знай — невдовзі дощ ітиме;
з положистими заяснів —
чекати слід погожих днів.

Що це не примха, не зухвалість
дізнався я ще в юні дні:
ставалось, як прогнозувалось,
на подив людям і мені

На колос, на рясні стеблини,
на тиху нехворощ і хвощ
сьогодні промінь сонця лине,
а завтра йде краплистий дощ.

2. ДИВИСЯ, МИТЮ, ПРИМІЧАЙ

Мене у ліс водила мати:
— Хіба не диво цей Шамрай?
В нім стільки можна прочитати —
дивися, Митю, примічай.

— Рослини, — каже, — не прогледять
ані жари, ні бур, ні гроз.
І про погоду попередять —
умій лише читать прогноз.

Он папороть побіля хмизу:
а підійди поглянь лишень —
як листя скручене донизу —
на сонячний, погожий день.

А рівне, випростане листя —
готуйся, друже, хоч-не-хоч —
біжи вкривай сінце в обійсті,
бо неодмінно буде дощ.

Як дурманять акацій квіти
й над ними в’ються комарі —
погожий день тобі не світить:
то вже негода на порі…

Давно матусі вже немає.
А я прибув.
Стою в Шамраї,
де папороть. Біля куща.
Без парасоля, без плаща.

А листя випростане, рівне
поміж зеленої трави.
І з неба зирить око гнівне
з-під хмари, наче з-під брови.

Висять прозорим малахітом
гілки акації вгорі
І над пахким жовтавим цвітом
роями в’ються комарі

Шамрай. Дерев зелена брама.
Біжу, бо про негоду в нім
мене попереджає мама
рослин барометром живим.

3. РОСЯНИСТИЙ ПЕРЕСПІВ

Старші люди мовили мені,
що коли з листочка навесні
можна спити росяні краплини,
незабаром соловей прилине.

Я щодня шукав росу на листі,
обдивлявся я квітки барвисті
Як заграло сонце у росині,
соловей озвався на калині.

І щодня між листом росянистим
витинав колінця навесні,
розсипались росяним намистом
срібних звуків розсипи рясні

А ячмінь же колос викидає —
соловейка голос покидає.
Справді, ледь з’явивсь ячмінний колос —
соловейка враз покинув голос.

Також читайте – Біла ворона

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.