Трагедія – Леся Українка

Чує лицар серед бою,
що смертельна рана в грудях,
стиснув панцира міцніше,
аби кров затамувати.

Бачить з вежі гарна дама,
що поблід її коханий,
що рукою стиснув груди, –
посила до нього джуру.

– Пане лицарю, вас просять
залишити бій кривавий
хоч на ту малу часину,
поки рану перев’яжуть.

Є у нас м’які завої
і бальзам на рану гойний,
там на вежі біла постіль
вже давно для вас готова.

«Любий джуро! щира дяка
тій, що шле тебе до мене,
але я прийти не можу
на запросини лагідні.

Якби я хоч на хвилину
скинув сей залізний панцир,
кров би ринулась потоком
і життя моє порвала б.

Бо й такі бувають рани,
що нема на них бальзаму,
що нема на них завоїв,
окрім панцира твердого».

– Ох, мій пане, ся відповідь
зранить серце ніжній дамі! –
«Може, має дама панцир,
Хай його міцніше стисне».

Посвята товаришці
Л. Старицькій-Черняхівській
Збірка “Відгуки”
Легенди
Кімполунг, 6 червня 1901 рік

Також читайте вірш Лесі Українки – Саул

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.